Ми люди і робимо помилки.
Ніхто не може свідомо виголосити свою невинність: ні на індивідуальному, ні на колективному рівні. Всі ми є частинкою суспільства, яке винайшло Голокост, проповідує расизм, має упередження стосовно віку і статі.
Генрі Маршал, відомий нейрохірург, каже, що в його сфері у кожного лікаря є своє маленьке кладовище.
Якщо говорити про щоденне життя, то тут теж непросто. Чим в ближчих ми стосунках з кимось, тим вразливіші і тим більше можемо зробити іншому боляче.
Що робити, коли є реальна провина?
Холліс розглядає три етапи:
Визнання, спокута, полегшення
➡️Визнання.
Визнати, яку шкоду ми нанесли собі чи іншій людині. “Так, я це зробив. Так, це сталось через мене. Так, я несу за це відповідальність”
➡️ Спокута.
Крок 1. Пробачити себе
– Коли я це робила, то яку потребу я намагалась задовільнити?
Крок 2. Що я можу зробити, щоб загладити свою провину?
Брене Браун пише, що важливо змінювати голос в голові. Щоб не “я поганий”, а “я зробив щось погане”
Guilt = I did something bad
Shame = I am bad
Якщо ми соромимось, то відразу блокуємо це почуття і відповідно не можемо розібратись в ситуації і по-можливості виправити це.
Спокута можлива далеко не завжди. Багато з того, що зроблено, виправити вже не можна.
Але можна щиро попросити пробачення.
Це може бути зцілюючим для обох людей.
➡️ Полегшення.
Коли каяття щире, коли реальна або символічна спокута приносить свої плоди, то можна відчути полегшення.
В екзистенційному аналізі розрізняють голос совісті, і голос моралі. Мораль – це нав’язані цінності, думка суспільства. Совість – це мої цінності. Реальна провина – згідно моєї системи цінності я вчинила недобре.
Невротична провина – я знаю, що не зробила нічого поганого, але всередині неприємне відчуття.
Про це поговоримо в наступному дописі
